Урок Біографія Івана Франка

Тема: Іван Франко. Письменник, учений, громадський діяч. Багатогранна діяльність в українській літературі, її вплив на культурний і політичний розвиток України. Основні книжки та праці. Франко – перекладач. Значення творчості для розвитку української літератури, у пробудженні національної свідомості. Творчість Івана Франка в музиці та світовій літературі

Мета: ознайомити учнів з етапами життєвого і творчого шляху Івана Франка, розкрити жанрове й тематичне розмаїття його творчості; ознайомити з основними творами; учити робити власні висновки і висловлювати думки; формувати власне ставлення до таких особистостей, як І. Франко;

  розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, висловлення власних суджень з приводу почутого; 

виховувати інтерес до творчості письменника та почуття пошани до великих митців.

Обладнання: портрет І. Франка, виставка творів письменника, епіграф до уроку, таблиця.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і розвитку на їх основі вмінь і навичок

Епіграф:                                                             Ми не можемо назвати, мабуть,

жодної ділянки людського духу,

в якій би не працював Іван Франко

і в якій би він не був великий.

П. Загребельний

План уроку

І. Актуалізація опорних знань

1.1 Бесіда

1.2. Робота з епіграфом

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку, мотивація навчальної діяльності

2.1. Оголошення вчителя

2.2. Робота в зошитах

ІІІ. Сприймання та засвоєння нової навчальної інформації

3.1. Робота з портретом письменника

3.2. Перегляд відеозапису «Дитячі та юнацькі роки Івана Франка»

3.3. Бесіда

3.4. Повідомлення учнів про творчу спадщину письменника

3.5. Доповнення вчителя

3.5. Робота з таблицею «Драматургія Івана Франка»

ІV. Підсумок уроку

4.1. Робота з епіграфом

4.2. Асоціативний кущ

4.3. Підсумкове слово вчителя

V. Оголошення і коментар домашнього завдання

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

1.1 Бесіда

- Що для вас є Батьківщина? ( Для кожного з нас Батьківщиною є край, де ми народилися, виросли, дотримуємося певних традицій та звичаїв)

- Як ви думаєте, хто такі патріоти?

- Чи вважаєте ви себе патріотами своєї країни?

- Що б ви зробили корисного для своєї Батьківщини?

- Кожен з нас є патріотом своєї країни, хоче кращого для неї. І ми повинні дотримуватись цих принципів. Бути патріотом своєї країни – це є великою відповідальністю не тільки перед своєю Батьківщиною, але  і перед собою.

1.2. Робота з епіграфом

- Зверніть увагу на епіграф нашого уроку. Прочитайте його. Саме ці слова говорив Павло Загребельний про великого письменника Івана Франка.

- Як ви розумієте цей вислів?

- Як ви думаєте, чому саме так П. Загребельний говорив про Івана Франка? ( Саме Іван Франко був патріотом своєї країни, дуже любив і поважав свій рідний край, його захоплювала  краса  Батьківщини. І.Франко шанував традиції  свого народу, українську мову, цікавився українським фольклором, цим самим показував свою патріотичність та любов до рідного краю.)

- Протягом уроку ми простежимо чи справді любов до рідного краю, патріотичність спостерігається у біографії та творчості Івана Франка .

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку, мотивація навчальної діяльності

2.1. Оголошення вчителя

- Важко собі уявити українську літературу без визначного майстра українського слова Івана Франка. Це про нього літературознавці пишуть: «Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, як не здатний був Ломоносов бути тільки хіміком, або тільки поетом, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й таланту спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків — але, зрештою, все зливається у світлу гармонію.» (М.Рильський) . Віддаючи належне Івану Франкові як громадському діячеві, ученому-літературознавцеві й філософу, критику й теоретику літератури, ми найбільше уваги приділяємо в основному його спадщині — художній творчості, де з винятковою силою виявився характер Франкового обдаровання.

- Тому на сьогоднішньому уроці ми ознайомимося з долею та творчою спадщиною одного з кращих письменників ХІХ ст., людиною, яка поклала основи становлення в українській літературі поряд з малими великих прозових жанрів – романів. Навчимося робити власні висновки і висловлювати думки про творчість Івана Франка. І тема нашого уроку: «Іван Франко. Письменник, учений, громадський діяч. Багатогранна діяльність в українській літературі, її вплив на культурний і політичний розвиток України. Основні книжки та праці. Франко – перекладач. Значення творчості для розвитку української літератури, у пробудженні національної свідомості. Творчість Івана Франка в музиці та світовій літературі».

2.2. Робота в зошитах

- Запишіть у зошити число, класна робота, тему уроку і епіграф до уроку.        

ІІІ. Сприймання та засвоєння нової навчальної інформації

3.1. Робота з портретом письменника

 - Перед вами портрет письменника. Погляньте уважно на портрет Івана Франка і скажіть, про які чесноти свідчать його риси обличчя?

- Розглядаючи портрет Івана Франка ми можемо відчути людину, якої ви ніколи не бачили, але яка залишила у своїх творах розповідь про себе і про свій час, адже портрет – це не тільки фото, він є не лише зовнішнім відображенням людини, а й внутрішнім. Всього того, що може відчувати і переживати людина. Звернемо увагу на вираз обличчя Івана Яковича. Дивлячись на нього можна сказати, що він був врівноваженою, спокійною, мудрою людиною.

- А що ви побачили в очах І.Франка? (Добрий погляд, розумні проникливі очі говорять про вдачу письменника – людяність, щирість, доброту. І водночас погляд цей загадковий. Якась загадка відчувається в очах Івана Франка – уже зрілої людини. Примруживши свій погляд, він вдивляється, напевно, у душу кожного, заглядає у найпотаємніші куточки не тільки того життя, в якому він жив, а й у наші дні.

3.2. Перегляд відеозапису «Дитячі та юнацькі роки Івана Франка»

- Щоб краще дізнатися про письменника, про його дитячі та юнацькі роки, чим він захоплювався ми з вами переглянемо відеозапис.

Доповнення вчителя до біографії письменника

Перший вірш Франка мав назву "На Великдень 1871 року" й був присвячений батькові. Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис" (одну зі знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського національного відродження).

1874 р. у львівському студентському журналі "Друг" під псевдонімом "Джеджалик" уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана — "Моя пісня" і "Народна пісня".

Скінчивши Дрогобицьку гімназію 1875 р., юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя, стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М.Павликом та І.Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу "Друг". Тоді юнак був закоханий в Ольгу Рошкевич, дочку священика з Лолина. Та, на жаль, стосунки не склались, і заручини було розірвано.

З 1877 р. Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Ці твори, за висловом автора, приносять йому "скандальний успіх".
Починається конфлікт з австрійською владою. Від червня 1877 до березня 1878 р. письменник перебуває у в'язниці за сфальсифікованим звинуваченням в участі у таємній спілці, яка нібито "була відгалуженням російських соціалістичних організацій". Вийшовши на волю, Франко підтримав М.Павлика, який, також звільнившись із ув'язнення, розпочав організацію нового журналу — "Громадський друг". Цензурні утиски, конфіскація видань, судові переслідування змушують М.Павлика міняти назву журналу — третє його число вийшло під назвою "Дзвін". Тут були вміщені знамениті "Каменярі" Франка. У четвертому числі, яке побачило світ на початку 1879-го під назвою "Молот", було надруковано деякі сатиричні поезії Франка та закінчення повісті "Boa constrictor". Того ж року він починає випускати українською мовою брошурки "Дрібної бібліотеки" — видання, поширювані силами університетської молоді.

Взимку 1880 р. Франко, не отримавши обіцяної підтримки від "Київської громади", поїхав на село до свого приятеля Геника, де почав працю над першим у європейській літературі романом з робітничого життя "Борислав сміється". В березні того ж року він був удруге заарештований — за підозрою у причетності до селянських заворушень, які відбулися напередодні поблизу Коломиї. Він пробув за ґратами три місяці й був висланий до Нагуєвичів у супроводі поліції.
Повернувшись до Львова, уже в січні 1881 р. Франко починає видавати журнал "Світ". Тут він друкує свої твори, праці з шевченкознавства. Проте ця робота не рятувала від злиднів. Журнал мав 150 передплатників, тож прибутку вистачало лишень на оплату типографії. Сам Франко знімав тоді куток на Підзамчі — передмісті Львова.

У квітні 1881-го він знову повернувся до Нагуєвичів, де прожив майже безвиїзно три роки. Попри брак необхідної літератури, важку для хворого Франка фізичну працю, він продовжує писати. Готує до друку переклад "Фауста", закінчує повісті "Борислав сміється" й "Захар Беркут".

З 1908 р. стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910 р.), «Студії над українськими народними піснями» (1913 р.), здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. 1913 р. вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.
Період останнього десятиліття життя Франка – дуже складний. За розповідями сина Андрія: «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» - писав Іван Франко. За таких обставин, за неповний рік до смерті Франко творить 232 поетичні переклади і переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочату поховали Івана Яковича в чужому склепі. Лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».

3.3. Бесіда

- Де і коли народився Іван Якович Франко? (27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах Дрогобицького району Львівської області.)

- В якій сім’ї зростав письменник? ( Письменник зростав у сім’ї простого селянина – коваля)

- Де навчався Іван Франко? (Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р.)   

- Хто у вихованні Івана відігравав велику роль? (Все, що бачив і чув малий Івась, глибоко западало в душу вразливої дитини і навіки там лишалося. Уже зрілим письменником Франко не раз згадував з теплою любов’ю батька і його кузню, яка дала йому багато вражень на все життя: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище не блискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі... На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Це огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі». Ніжно і гаряче любив Франко свою матір. Вона була його найщирішим другом і наставником. Від матері він уперше почув цікаві казки і чарівні пісні, від неї перейняв любов до праці і народної пісні. Образ матері залишився в спогадах Франка на все життя.)

- З ким одружився Іван Франко? ( Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською, в цьому шлюбі народилось четверо дітей – Андрій, Тарас, Петро та Ганна)

- Де і ким працював Іван Франко? (1875 рік – член редакції в студентському часописі «Друг», «Діло», «Зоря»; 1888 рік – часопис «Правда»)

- Коли помер Іван Франко? (28 травня 1916 року)

3.4. Повідомлення учнів про творчу спадщину письменника

1 учень. Літературну діяльність І. Франко розпочав поезією, яка посідає значне місце в його біографічній творчості.

Величезне враження справила на нього поезія Т. Шевченка. Під її впливом формується матеріалістичний світогляд письменника, пробуджується інтерес до народної творчості. Перший вірш Франка, що знаменує початок його літературної творчості,— «Народна пісня», написаний у 1873 р. Ранні вірші молодого поета друкувалися протягом 1874–1876 рр. у журналі «Друг» і увійшли до першої його збірки «Баляды і росказы» (1876).

Вірші цієї збірки переважно романтичного характеру. Поет оспівує героїчне минуле («Святослав»), малює образи сміливих, мужніх людей («Рибак серед моря», «Керманич»), реалістичні картини сучасного тяжкого народного життя («Ой чому ж ти мя, тяжко горенько»).

2 учень. Пізніше друком виходять збірки «З вершин і низин» (1887), «Зів’яле листя» з підзаголовком «лірична драма», яку створював протягом десяти років (1886–1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» («Завжди учень») (1906), «Давнє і нове» (1911), «Із літ моєї молодості» (1914).

Поетична творчіть І. Франка вражає глибиною і багатством ідей, широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм. Своєю творчістю поет стверджує високу ідейність мистецтва, стверджує поезію громадську, народжену в політичній боротьбі, поезію широких соціально-філософських узагальнень. В основному своєму вірші «Не мовчи», написаному в 1916 р., незадовго до смерті, Франко закликав передову молодь активно боротися проти соціальної неправди, не мовчати, а повстати протии неї: «Хоч би ушам глухим, до німої гори говори!». Павло Тичина, характеризуючи поезію Франка, говорив: «Він так само, як і Шевченко, ніколи не переставав закликати народ до боротьби проти катів, проти тиранів, і коли прометеїзм Шевченка, згідно з характером його доби, для здійснення своєї програми міг дати в руки поетові лише селянські повстанські коси  та ножі,— прометеїзм Франка дав уже ковалевому сину в руки молот робітничий».

3 учень. У поемах І. Франко поглиблює провідні мотиви своєї лірики. Поет підносив актуальні питання з суспільного життя, будив визвольні думки у свого гнобленого народу, оспівував його творчі сили, моральну й духовну велич. Його поеми умовно можна поділити на чотири групи: реалістично-побутові («Панські жарти», «Наймит», «Сурка»), філософсько-історичні («Іван Вишенський» «На Святоюрській горі»), філософські («Смерть Каїна», «Похорон», «Мойсей»), сатиричні («Ботокуди», «Мандрівка русина з бідою» та ін.). Окремі теми Франко опрацьовує і в поемах, і в прозових творах та в наукових студіях, наприклад: поема «Рибак» і оповідання «Рубач», поема «Похорон» і оповідання «Поєдинок», поема «Панські жарти» і стаття «Панщина та її скасування 1848 року», поема «Іван Вишенський» і низку наукових праць про цього видатного українського письменника.

4 учень. Прозові твори І. Франка — одне з найвидатніших явищ української класичної літератури. За тридцять три роки він написав близько ста десяти різного розміру прозових творів: повістей, оповідань, нарисів.

Матеріали для своїх творів письменник черпав безпосередньо з життя або з цілком достовірних документальних джерел. У листах і статтях Франка є чимало свідчень того, як не раз справжні події служили йому основою для написання творів. Письменник писав: «Ті «неприродні» образи — іменно не витвір моєї фантазії, а взяті мною живцем, майже дослівно чи то з усних оповідань очевидців… або з друкованих пам’ятників». Глибоко вивчаючи народне життя, Франко вважав своїм обов’язком відображати його таким, яким воно було насправді, аналізуючи і типізуючи факти дійсності відповідно до своєї революційно-демократичної тенденції.

Надаючи перевагу змісту, Франко водночас ставив високі вимоги щодо художньої форми твору. Його проза, різноманітна за своїми жанрами, надзвичайно багата художніми засобами і в зображенні характерів, і в описі різних верств суспільства, і в змалюванні картин природи.

Одним із перших в українській літературі І. Франко зобразив широкі картини праці, показав працю шахтарів, селян, лісорубів, мулярів, вуглярів тощо. Переживання, настрої, уподобання і прагнення його героїв тісно пов’язані з умовами їх життя й праці. Письменник проникливо розкривав внутрішній світ своїх героїв, психологію представників різних суспільних верств.

5 учень. У змалюванні природи Франко користувався не тільки зоровими враженнями, а й усією гамою почуттєвих образів. Він один із перших в українській літературі дав зразок виробничого й міського пейзажу.

Мова творів дуже багата лексичним складом, фразеологією. В основу її лягла загальноукраїнська літературна мова й народна розмовна мова карпатського підгір’я. Для відтворення певного колориту письменник використовував також діалектизми. Як і в поезії, у прозі І. Франк був реалістом. Він виявляв особливу увагу до соціальних конфліктів, колізій, глибоко розкривав характери героїв. Це й зумовило силу, життєвість, переконливість його творів.

6 учень. І. Франко був не тільки великим поетом, прозаїком, а й драматургом. Його драматичні твори є визначним вкладом у розвиток реалістичної української драматургії другої половини ХІХ ст. у цьому жанрі він виступив як великий новатор драматичної форми, знавець театрального мистецтва й палкий борець за розвиток народного українського національного театру.

У статті «Руський театр» (1893) письменник надає великого значення театральному мистецтву як літературному засобові виховання народних мас, як засобові відображення історії життя народу, його культури, боротьби і прагнень. Разом із тим театр повинен своїм променем мистецтва вказувати шлях народним масам до дальшого культурного розвитку і розв’язування насущних соціальних і національних проблем. Франко викриває застій українського театру в Галичині й накреслює широку программу розвитку народного театрального мистецтва.

Драматургічна творчість Франка в основному припадає на дев’яності роки ХІХ ст. Одначе він ще на зорі своєї літературної діяльності під впливом «Слова о полку Ігоревім» написав історичну драму «Три князі на один престол» (1874), а роком пізніше «Славой і Хрузош» (драма залишилась незакінченою).

Найвизначнішими творами є «Украдене щастя», «Сон князя Святослава», «Рябина», «Учитель».

Іван Франко був видатним майстром діалога, динамічного, сповненого глибоких драматичних конфліктів сюжету. Його п’єси сценічні й прості у постановці й тому майже всі з успіхом ішли на сцені.

3.5. Доповнення вчителя

Багатогранна діяльність І. Я. Франка-фольклориста розпочалася із збирання та записування художніх народних творів, насамперед пісень та приказок, які серед усіх народнопоетичних скарбів чи не найсильніше його приваблювали. І не дивно: в особі Франка органічно зливались інтереси поета і вченого. Його захоплювала краса народної пісні, її тонкий ліризм і тональне багатство; у приказках та прислів’ях учений знаходив скарби істинної народної мудрості. Усі жанри народної творчості були для І. Франка цінним джерелом, що допомагало пізнавати, осмислювати й реалістично відображати життя трудових мас. Протягом усього свого життя він займався записуванням, систематизацією і публікуванням народнопоетичних творів. Усе це давало йому величезний матеріал для наукових досліджень і всебічно збагачувало його як письменника.

Психологізм і ліризм народної пісенності, які так глибоко вражали І. Франка ще в дитинстві, пов’язані з його ніжною любов’ю до матері, з її «сумненькою піснею», які так відлунювали в його серці, сповненім кохання до О. Рошкевич, у часи написання «Лесишиної челяді»,— уперше знайшли яскраве творче засвоєння в образі Анни. Пізніше психологізм народної пісні й глибокі особисті переживання поета стали поштовхом до створення чудового жмутку «Зів’ялого листя», натхненних рядків про пісню в оповіданні «Дріада», у вступі до поеми «Мойсей» та ін.

Народна творчість, будучи складовою частиною того вогню, запас якого Франко ще дитиною взяв від трудових мас, уже в ранній період його літературної діяльності пробивалася яскравим променем крізь густі нашарування галицької літературної традиції, що тяжіла над Франком-початківцем. Усебічне й постійне засвоєння у творчості І. Франка народнопоетичних надбань художнього слова трудових мас впливало й було обумовлене самою реальною дійсністю, яку відображав письменник, його суспільною діяльністю й естетичним світоглядом.

3.5. Робота з таблицею «Драматургія Івана Франка»

- Прослухавши повідомлення про творчість письменника, ми з вами складемо таблицю «Драматургія І.Франка».

ІV. Підсумок уроку

4.1. Робота з епіграфом

- Погляньте ще раз на епіграф нашого уроку. Ми розглянули життєвий і творчий шлях письменника. Чи можемо ми підтвердити словами з епіграфу, те що дізналися про Івана Франка? (Відповіді учнів)

4.2. Асоціативний кущ

- Ми з вами ознайомились з життєвим та творчим шляхом І.Франка, спробуйте зробити характеристику автора. Який він є? (Записи на дошці, враження учнів від творчості письменника)

-  Що захоплювало письменника? (Письменника захоплювала Україна, її великі простори, захоплювався письменник і рідним краєм, активною громадською діяльністю, хвилювало його і життя народу, народна пісня).

- Що намагався відтворити І.Франко у своїх творах? (У своїх творах письменник намагався відтворити тодішній соціум, життя людей, людини в суспільстві, відношення людини до суспільства і суспільства до людини).

4.3. Підсумкове слово вчителя

- Іван Якович Франко недаремно прожив довге життя. Сивий, як голуб, він був і мудрим, як пророк. Дивитися в його очі й говорити неправду - було просто неможливо. Співець людської душі, він узнавав її з першого по­гляду...               Іван Франко завжди прагнув відтворити великі людські пристрасті, таїни душі, складність взаємин – на віки, як це робили по-справжньому великі письменники, що володіли магічною силою слова і глибиною думки. І.Франко залишив нам художній синтез доби, галерею повнокровних образів. Народних характерів, що мають велику силу соціального узагальнення.

V. Оголошення і коментар домашнього завдання

Опрацювати матеріал підручника с. 97 – 105, відповідати на питання с. 105- 106. Прочитати сонет І.Франка «Сікстинська Мадонна», зробити ідейно – художній аналіз сонету.

Презентація до уроку 11 клас Д.Павличко

https://docs.google.com/presentation/d/1D7dhSUUbaMYJfz3pqjPjxZwzhQBDKU7Li1-HqUI5LrE/edit#slide=id.p3

Урок української літератури 11 клас

Тема: Дмитро Павличко. Основні відомості про поета, перекладача. Пісня «Два  кольори», що стала народною

Мета: подати найосновніші відомості про Д. Павличка, охарактеризувати мотиви його творчості, пояснити популярність пісенної лірики поета; розвивати естетичний смак, відчуття краси форми й змістової глибини поетичного образу; формувати національну свідомість громадянина України.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Д. Павличка, аудіозапис пісні «Два кольори» Д. Павличка та «Пісні про рушник» А. Малишка.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Учні читають напам’ять поезії В. Симоненка та твори-мініатюри.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів

Оцінка Д. Павличка літературними критиками

·        Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити (Максим Рильський).

·        Поет від Бога! Але чимало написав і зайвого. Щось відсіється, а зостанеться золоте зерно (Олесь Гончар).

·        Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби (Олесь Гончар).

·        Він з перших днів катренів став на ту тверду каменярську дорогу копіткої впертої роботи, без зовнішнього блиску і словесної пишноти, без сухозлотиці дешевих метафор і рим, як стає молодий коваль до горна, певний своєї правоти і правди, з надією, що викуваний плуг прокладе борозну і знайде мужнє слово породить пісню (Андрій Малишко).

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Біографію видатного українського поета, критика й літературознавця, перекладача та публіциста Дмитра Павличка можна простежити за його творчістю.

Народився поет 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній родині, «коли копати картоплю мати з батьком йшли» — «тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки». Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги…

Початкову освіту поет розпочав здобувати в польській школі в Яблуневому, де «за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати…».

Вересень 1939 р. приніс зміни — школа рідною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші «1939 рік». Забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки — писав щиро молодий поет і про визволення, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє,

осягнути колонізаторські імперські плани?!). Та попри те все «У дитячому серці жила Україна»!

З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.

    

1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, де вивчає українську мову та літературу. Студентом очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом — відділ поезії журналу «Жовтень» (1957–1959). Уже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського університету «За Радянську владу» публікується перший вірш Павличка «Дві ялинки». 1953 р. поет вступає до аспірантури досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій «Любов і ненависть». 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно) прийнято до Спілки письменників.

1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон» (1965) — у співавторстві з В. Денисенком та «Захар Беркут» (1970).

З 1966 р. по 1968 р. поет працює в секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971 р. по 1978 p. редагує журнал «Всесвіт». 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р. — секретарем правління СПУ.

1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.

Протягом 1990–1994 р. Д. Павличко є депутатом Верховної Ради й певний час послом України в Канаді.

1997 р. поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р. — орденом князя Ярослава Мудрого V ст.

З жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці. Також Д. Павличко був Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням у центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам’ятник Тарасові Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну й політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.

З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України. На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.

У літературному доробку Дмитра Павличка — поетичні збірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1959), «Правда кличе!» (весь тираж (крім кільканадцяти примірників) було знищено), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Пальмова віть» (1962), «Пелюстки і леза» (1964), «Хліб і стяг», «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), Вибрані твори у двох томах, «Спіраль» (1984), «Задивлений у будущину», «Поеми й притчі», «Вибрані вірші» (1986), «Покаянні псалми» (1994), «За нас» (1995), «Золоте яблуко» (1998), «Ностальгія» (1998), «Засвідчую життям» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004), «Не зрадь» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008)… Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами « (1984), «Біля мужнього слова» (1988); книги для дітей — «Золоторогий Олень» (1970), «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі» (1973), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Рідна мова».

Дмитро Павличко є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов). Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка

Ібсена, Леопольда Стаффа…

Дмитро Павличко — автор відомих пісенних текстів — «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались»… Пісня «Два кольори» (1649) стала народною. На слова поета написали чимало пісень й автори Володимир Губа, Юлій Мейтус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконують українські співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, квартет «Явір», Василь Зінкевич…

Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у близькому й далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов’янськими мовами.

V. Робота над твором Д. Павличка «Два кольори»

1. Слово вчителя

Материнська пісня… Вона приходить до нас тихими вечорами, добросердна й лагідна, хвилююча й щира, як одвічна любов, що змалечку навіває нам поетичні образи землі й неба, сонця й рясного суцвіття, учить любові до рідного краю, праці, близьких і рідних нам людей та гордості до найсвятішого.

2. Прослуховування аудіозапису пісні

3. Аналіз твору

·        Які почуття викликала у вас пісня «Два кольори»?

·        З якою піснею і якого автора вона співзвучна? («Пісня про рушник» А. Малишка). Звучить у записі І куплет «Пісні про рушник» на музику П. Майбороди.

·        Визначте: жанр твору (ліричний вірш); вид лірики (особиста); провідний мотив (доля людини й материнська любов); віршовий розмір (ямб); тип римування (перехресне).

·        Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор? (Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні. Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що водило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні).

·        Чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною? (Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь. Справді, ця пісня близька до фольклорної традиції і символікою барв, і чисел, і філософією життя. Основний мотив твору — мотив дороги як символу людської долі поєднаний із мотивом материнського благословення… Червоне й чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в українській вишиванці, що асоціюється з радощами й печалями, злетами й смутками людського життя… Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, зберіг найдорогоцінніший скарб — «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» — як початок і кінець людської долі, її духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань).

Висновок

Два кольори — дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби й багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею.

VІ. Асоціативне мислення

З чим асоціюються у вас червоний і чорний кольори?  

                

VІІ. Творча робота

Написати твір-мініатюру «Червоне — то любов, а чорне — то журба»

VІІІ. Підбиття підсумків уроку

Нелегкий шлях судився Д. Павличкові. Поет належав до категорії шістдесятників, як і Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч та інші. Саме вони очолювали правозахисний рух 60–70 рр. ХХ ст. в Україні, саме вони били на сполох нашої національної самосвідомості. Тому й Павличкова мова виросла на глибокому знанні українських літературних традицій, на осягненні безмежних скарбів літературної спадщини, що залишили нам Т. Шевченко,

І. Франко, Леся Українка, М. Рильський. Вона допомагає нам зрозуміти основні риси української культури.

Дмитру Павличкові судилося долею нести вогонь свого таланту людям та вдовж червоно-чорної стежини його життя йдуть поруч із ним два довічні супутники нашого буття — Любов і Журба.

ІХ. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

Х. Домашнє завдання

1. Знати основні відомості про Д. Павличка.

2. Вивчити напам’ять «Два кольори».

3. За матеріалом уроку скласти 12 тестових завдань для самоконтролю.

Самоаналіз власної педагогічної діяльності

Хоружівський навчально – виховний комплекс: «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст.- дошкільний навчальний заклад»

Самоаналіз

власної педагогічної

діяльності

                                          Кумеда Світлана Миколаївна,

                                                               учителя української мови й

                                                               літератури

                                                                    

                                                                 

                                                         

                                            Хоружівка  -  2017        

      

Австрійська письменниця  Марія фон Ебнер-Ешенбах  вважала, що сучасний урок - це твір мистецтва, де педагог уміло використовує всі можливості для розвитку особистості учня. Тому  переконана, що  урок - це  плід педагогічної майстерності, який учитель створює  для дітей і разом з дітьми. Він  особливий і  забезпечується індивідуальним стилем учителя й особистісною своєрідністю учнів.

         У Хоружівському навчально – виховному комплексі: загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів, дошкільному навчальному закладі працюю 22 роки учителем української мови та літератури в середніх та старших класів.

         Сучасна концепція розвитку освіти орієнтує вчителя на можливість вибору стилю викладання, формування особистості, передбачає розвиток розумової та творчої діяльності учнів.  На уроках словесності велику увагу приділяю духовному вихованню учнів, дбаю про те, щоб зі школи виходили люди, які зуміють обрати власну дорогу, освячену ідеалами гуманізму, національної самосвідомості, розуму.

У педагогічній діяльності керуюся  педагогічним досвідом

В.О. Сухомлинського, який особливу увагу у вихованні учнів  звертав на духовну культуру особистості. Сучасні вчені  обстоюють думку про те, що одним із засобів формування загальнолюдських моральних цінностей виступає  художня література. Тож мова є найпершим і наймогутнішим джерелом становлення людини та пізнання світу. У ній концентрується багатовіковий національний досвід. Вивченню мови належить пріоритетна роль в оволодінні учнями духовними цінностями, величезним надбанням народу й нації. У цьому процесі важливе значення має розвиток духовних цінностей школярів. Темою моєї методичної проблеми є «Використання інноваційних технологій на уроках української мови та літератури». 

          Кожна людина повинна бути носієм тих загальнолюдських цінностей, що були належно визнані ще нашими предками: честі, порядності, любові, милосердя, правди, справедливості, поваги, співчуття й усього того, що зветься духовними скарбами людства. Очистити ці замулені джерела гуманізму в усі складні для України часи допомагало художнє слово, перш за все, воно лунало з уст не лише письменників, а й свідомого національної гідності вчительства, найтісніше пов`язаного зі світом дитинства та юності. Прислів`я говорить: «Багатий не той, хто багато має, а той, хто не відчуває потреби мати більше, ніж має». Не відчувати потреби в надмірностях матеріальних може  лише духовно багата людина, що звикла цінувати понад усе не тілесні, а інтелектуально - духовні потреби в освіті, культурі, моралі. Тому одним з основних  завдань сучасного уроку словесності, на мою думку, є духовне відродження суспільства, яке має ґрунтуватися на уважному вивченні та засвоєнні учнями принципів гуманістичної моралі й етики, що з часів прийняття християнства й донині не втратили в усьому цивілізованому світі першорядної ваги.

         Так, знайомлячи школярів із зразками давньої української літератури, націлюю на те, що цінним  потенціалом  цих творів є неухильна спрямованість на духовне вдосконалення особистості, звичайно, на основі християнської моралі. Давня українська література – джерело становлення національної свідомості та духовного розвитку учнів.

          Працюючи з творами Т.Г Шевченка, зазначаю, що педагогіка поета ґрунтується на прищепленні дітям любові до батьків, на правді й добрі, на вірі у визволення народу з неволі, на зразках християнської моралі. Великий Кобзар учив народ жити за заповідями Божими, а я вчу цьому своїх вихованців.

         Література як будь-яке мистецтво – «це час і простір, у якому живе краса людського духу» (В.Сухомлинський). Вона творить естетичну насолоду, уселяє в кожного кращі моральні якості, допомагає усвідомити духовні ідеали.

         Вироблення в учнів комунікативних умінь і навичок, засвоєння ними основних теоретичних відомостей з предмета, формування вміння користуватися всіма багатствами мовних і мовленнєвих засобів, засвоєння норм української літературної мови, вироблення міцних орфографічних та пунктуаційних навичок – усе це найважливіші завдання вивчення рідної мови. Грамотне письмо набуває особливої актуальності в умовах незалежності, відродження української духовності, культури. Тому практикую написання словникових диктантів, орфографічних хвилинок, пропоную учням удома виготовити картки з пропущеними орфограмами  у словах, написання яких уже опрацьовано.

          Щоб учень міг розкритися, треба дати йому таку можливість. Для цього обираю  різні форми й методи проведення уроків та позакласних заходів, що є необхідною умовою комплексного навчання й виховання. Людина від природи наділена пізнавальним інтересом, що, звичайно, стимулюється в умовах проблемної ситуації. Проблемно-пошуковий метод сприяє самостійному розв`язанню проблеми учнями. Він привчає дітей бачити проблему, ставити запитання, висловлювати припущення, наводити докази, робити висновки. Зовнішньою стороною цього методу може бути бесіда, що складається з ряду запитань, кожне з яких є кроком до розв`язання проблеми.

           Актуалізації проблемної ситуації на уроках української літератури, усвідомленню ідейної спрямованості твору сприяє також особливий вид роботи з текстом – робота з цитатами. Звертаюся до учнів із запитанням: як вони розуміють ту чи іншу цитату (фразу, висловлювання, твердження, думку). Та кожне поставлене запитання має бути актуальним, розвиваючим і виховувати в дітей духовні цінності.

         Дослідницький метод використовую для стимулювання творчої діяльності учнів, бо він передбачає вміння учнів здобувати знання самостійно, досліджувати явище, робити висновки, а набуті знання застосовувати в практичній діяльності.

         Щоб досягти інтенсивності навчання, застосовую різні способи структурування навчального матеріалу з використанням узагальнюючих таблиць і схем. На мою думку, особливо ефективними є укрупнені дидактичні одиниці при вивченні всіх розділів науки про мову. Є різні способи структурування навчального матеріалу на основі подібності, протиставлення, класифікації. Знання, отримані в процесі такого методу роботи, характеризуються обсягом, глибиною, системністю, оперативністю, узагальненістю, розгорнутістю. Вважаю, що використання узагальнюючих таблиць і схем є необхідною умовою успішного вивчення будь-якої теми.

          Приділяю увагу підготовці до уроків засвоєння нових знань, формування практичних умінь і навичок на основі здобутих знань. Для перевірки рівня засвоєння теоретичного матеріалу використовую такі види робіт: самодиктанти, картки з тестовими завданнями для експрес-контролю знань учнів, побудову зв`язних розповідей за схемою чи таблицею. Для формування вмінь та навичок проводжу вибіркові, розподільні, пояснювальні, асоціативні диктанти, диктанти з творчим завданням, картки із завданнями для індивідуальної роботи.

          Особлива увага сьогодні звертається на мовленнєвий розвиток особистості. Допомагають здійснювати це, насамперед, уроки розвитку мовлення, де навчаю дітей складати план прослуханого чи прочитаного, робити висновки, висловлювати власну думку щодо сприйнятого, переказувати почуте чи прочитане, складати діалоги, усні й письмові твори, робити необхідні узагальнення, складати ділові папери, добирати мовні засоби згідно із задумом висловлювання та стилем мовлення, виразно читати тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм.

         Крім навчальної та розвиваючої, урок має виховну мету. Тому добираю завдання, пов`язані з життєвим досвідом школярів, які викликають інтерес, бажання поділитися думками з однокласниками. А дібрані з сучасної літератури тексти розкривають особливості культури нашого народу, навчають любити Батьківщину, плекати рідну мову, сприяють вихованню небайдужої особистості.

         Обдарованість дитини -  це своєрідна іскра Божа, яку треба відшукати в її душі й допомогти не тільки не згаснути, а спалахнути полум’ям.  Розвиток здібностей  дітей вважаю своїм першочерговим завданням. Переконана, участь у конкурсах, олімпіадах дає змогу дитині максимально розширити  коло своїх інтересів. За міжатестаційний період мої учні показали такі результати:

         Хоменко Ірина – ІІ місце в творчому конкурсі ім. Т.Г.Шевченка;

         Будяк Неля – ІІ місце в конкурсі ім. П.Яцика;

         Кращенко Вікторія – ІІІ місце в конкурсі ім. П.Яцика;

         Кумеда Олександр – ІІІ місце в районному етапі конкурсу театрального мистецтва номінація «Посміхнемось щиро Вишні».

         А також отримали дипломи І і ІІ ступенів Регіонального і Всеукраїнського рівнів у Всеукраїнській грі «Соняшник».

         У кабінеті № 11 проводжу роботу по оснащенню його роздатковим та дидактичним матеріалом.

         У 2016-2017 н.р. українській мові навчаю 48 учнів, показник якості знань за І семестр складає  5 клас середній бал – 7,3 %, 6 клас – 7,8 %, 8 клас – 6.8%, 11 клас – 6,7 %;  українській літературі -  48 учні, якість знань складає  5 клас - середній бал – 7,9%, 6 клас – 8,3%, 8 клас – 7 %, 11 клас -6,9%.   

           Постійно працюю над підвищенням свого професійного рівня, вивчаю відповідні документи МОН України, опрацьовую матеріали фахових журналів «Вивчаємо українську мову та літературу», «Бібліотечка Дивослова».

     Як класний керівник свою роботу спрямовую на  формування  в учнів високої мовної культури, оволодіння українською мовою як могутнім чинником становлення громадянина України;  сприяю вихованню духовної культури особистості; дбаю про утвердження на національному ґрунті принципів загальнолюдської моралі, формування морально-етичних якостей.

         Колись Василь Сухомлинський сказав так: «Моє заповітне бажання – передати ту життєву мудрість, яку називають умінням жити». Ось на це й спрямовую свою педагогічну діяльність.