Жанрова специфіка твору
«Кайдашева сім'я» — яскравий зразок реалістичної
соціально-побутової повісті, в якій на матеріалі з повсякденного
життя селянства розкриваються внутрішні спонукання та імпульси дрібних
власників утвердити себе господарями на землі.
У центрі уваги письменника —
сім'я селянина з села
Семигори поблизу містечка Богуслава, причому, як це нечасто буває у творах
такого жанру, «під юпітером» постійно перебувають усі шестеро членів родини. Це
зумовлює й своєрідність розгортання сюжету повісті: перед читачем проходять
епізоди постійних сварок у сім'ї та короткочасних примирень, які знову ж таки
швидко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх
«прав» на власність. Ворожнеча посилюється після одруження синів Кайдаша, в неї
втягуються навіть Карпові та Лаврінові діти.
Певною мірою повістяр виходить за межі сюжету тільки в тих епізодах шостого
розділу, де йдеться про відвідини у великодні дні Мелашкою разом з іншими
прочанами Києва та її короткочасну службу в проскурниці. Саме тут перед
читачами знову з'явилися богомільна баба Палажка та її суперниця баба Параска,
відомі з раніше написаного циклу оповідань. Зауважимо водночас, що і цей
життєвий матеріал автор зумів підпорядкувати головному задуму: всебічно
показати одну з причин .духовної роз'єднаності людей — індивідуалізм
егоїстичних натур.
Відомо, що високий духовний потенціал характеризував
українську селянську родину. Про справедливість, чесність, порядність людей
праці йдеться у численних фольклорних творах. «Згода в сімействі» як
морально-етичний ідеал підноситься у драмі Івана Котляревського «Наталка
Полтавка». Вся творчість
Тараса Шевченка пройнята
мрією про щастя людини, яке можливе тільки у духовному зв'язку батьків і дітей.
Жанрова специфіка повісті полягає у тому, що зображений повсякденний плин
життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які
часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних
недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, органічним
елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженнями, «на жарти,
смішки, штукарства та загалом на гумор» ще часом і дуже сатиричний».
Хоч у повісті йдеться про одруження обох синів старого Кайдаша, про смерть
Омелька, письменник тільки згадує про ці події. Як бачимо, він зовсім обминає
такі вдячні для його попередників моменти з селянського життя, принципово не
цікавиться його етнографічною стороною. Головним для нього є показ конкретних
буденних ситуацій, в яких виявляється змізерніння людської душі, зумовлене
постійною залежністю селянства від матеріальних нестатків. У центрі уваги
автора — повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому на перший план
висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагнення зрозуміти один
одного. Духовна роз'єднаність — ось те лихо, яке отруює кожний день життя і
батьків, і їхніх синів та невісток.
