Виховний захід Іду з дитинства до Тараса

ІДУ З ДИТИНСТВА ДО ТАРАСА

(літературно-музична композиція до Дня народження

Т. Г. Шевченка)

Мета:         розширити та поглибити знання учнів про великого поета, художника, письменника Т. Г. Шевченка; формувати вміння виконувати пісні на слова Т. Г. Шевченка, інсценізувати  окремі епізоди його життя;

розвивати вміння читати картини Т. Г. Шевченка, милуватися красою природи; збагачувати словниковий запас учнів;  

виховувати почуття патріотизму, відчуття духовного зв'язку з історичним минулим рідного народу, любов і повагу до світлого образу Кобзаря.

Дійові особи: ведуча, читці, члени гуртка «Ми — українці».

Хід заходу

Ведуча. З березнем пов'язано чимало важливих подій. Але про одну подію щороку  пам'ятають усі люди.Ось і ми сьогодні, різні за віком, та спільні за своїм духом, згадуватимемо того, хто не лише влучно говорив, але й боровся за свободу,мир і спокій у нашому українському домі

1 читець   

Коли створив Господь планету,

Добром він землю засівав

І саме там,у рідну Україну,

Тараса– генія послав.

Усі дорослі і малі

Ми,діти рідної землі

Твої ми діти,

Рідний наш,Тарасе

Ведуча. Так, дійсно, сьогодні 9 березня — свято генія, велике свято, свято

державне, свято всіх нас, українців, які з гордістю вимовляють, пам'ятають і

шанують ім'я великого поета Т. Г. Шевченка, який життя своє віддав за Україну за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми. Так,Тарас Шевченко — виразник дум наших, борець за вільну Україну.І всіх  нас закликав у своїх творах: «Борітеся — поборете! вам Бог помагає!»;

1-й читець

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.       

Ведуча. Шановні діти! Ми сьогодні гостинно запро­сили вас до української світлиці. Протягом року нам треба бути господарями цієї затишної оселі. Тож подаруємо одне одному приємні хвилини спілкування. Я вітаю вас із березневим днем! По­вільно, але впевнено наближається до нас красуня – весна. Незабаром зійдуть сніги, нам привітно усміхнуться дерева своїм листячком, трава і квіти, прилетять гуси – лебеді. Кажуть у народі: весна да­рує всім життя, в природі все прокидається, ожи­ває, молодіє.

Прослуховування аудіозапису «Зацвіла в долині...».

Ведуча. І ось 9 березня 1814 року весна подарувала на радість людям маленького Тарасика. Гуси-лебеді принесли хлопчика Тарасика до кріпацької хати. Було це в селі Моринцях на Черкащині, неподалік Канева.

Породила мати сина

В зеленій діброві.

Дала йому карі очі

І чорнії брови

Китайською повивала,

Всіх святих благала,

Та щоб йому всі святії

Талан долю слали.

Ведуча. Народився Тарас на українській землі, під українським небом. Є такий давній звичай в українців: коли в родині народжувався хлоп­чик — на хвіртці вивішували рушник. От і в нас ви бачите цей знак — гарний вишитий рушничок.

1-й читець

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці —

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась...

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась...

Ведуча. Ще був і такий звичай в українців! коли дитина підростала і починала вимовляти перші слова, цю подію також відзначали: замітали вер­бовим віником хату, бо верба благословенна Богом і вимітає усіляку духовну нечесть, запрошували гостей і розкладали на лаві подарунки дитині. Го­сті уважно стежили: до чого ж потягнеться мале? До молотка — буде теслею, до гончарного круга гончарем. А Тарасик потягнувся до книжечки — то була

Біблія — і через усе своє життя проніс палку любов до слова, до української

мови, до україн­ської пісні. І Бог почув молитву Тарасової матері, дав убогій душі Тарасика велику силу, а в руки хлопцеві вложив співецьку чародійну силу.

Інсценізація «Я буду добрим»

Тарасик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати. Так, мій синочку, правда.

Тарас. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свіч­ка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ро­бить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло, це далеко видно.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Ведуча. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь за­мисленим. Ніколи не тримався хати, а все тиняв­ся десь по бур'янах, усе блукав десь за вигоном, за що його прозвали в сім'ї малим приблудою.

Інсценізація «Чумаки»

Звучить музика, одна з чумацьких пісень.

1-й чумак. Гей, хлопче, чи далеко до села?

Тарас. Ні, вже недалеко. Село он там, за переліском.

2-й чумак. А куди ж ти оце проти ночі мандруєш?

Тарас. Іду стовпи шукати, що небо підпирають. Чумаки сміються.

3-й чумак. Ой, далеко тобі, хлопче, іти. За все життя не дійдеш. Ось підростеш, зрозумієш, тоді й підеш в таку далеку дорогу.

1-й чумак. Сідай краще на воза, ми тебе додому під­веземо.

Виходить мати.

Мати. Ой, де ж це мій синочок запропастився? Вже темніє, а його немає. (Біжить назустріч чумакам.) Чи не бачили хлопчика такого малого, люди добрі, синочка мого?

2-й чумак. Чи не він ото дрімає в нас на возі?

Мати. Ой, Тарасику, де ж ти був?

Тарас. Мамо, ходив я стовпи шукати, ті, що небо тримають. Кажуть, дуже далеко вони, підросту, тоді піду.

Чумаки ідуть далі. Виходить дід, сідає на ослінчику, розпо­відає про козаків.

Прослуховування аудіозапису «Було колись на Вкраїні».

Ведуча. 1822 року восьмирічного Тараса батьки від­дали до дяка в науку.

Прізвище дяка — Совгир. Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей за церковними книгами. За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Виходить Тарас.

Тарас. Добре, що в мене залишилась вільна хви­лина, помалювати можна, доки дяка немає вдома. {Ставить свічку, дістає книжку і змальовує ікону. Зненацька заходить дяк.)

Дяк. А що це ти робиш, хлопче? Свічки він спалює! До малювання, бач, його тягне. Я тебе ось пома­люю! (Вириває олівець, ламає його, рве аркуш папе­ру, б'є Тараса нагайкою.) Я тебе помалюю! Я тебе помалюю!

Тарас тікає, дяк женеться за ним.

Ведуча. Уже відомим поетом Тарас Шевченко згаду­вав ту школу, куди привела його кріпацька доля.

2-й читець

Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу одвела

До п'яного дяка в науку.

«Учись, серденько, колись з нас

 Будуть люди», — ти казала...

Ведуча. Та недовго тривала Тарасова наука. Неспо­діване горе випало на долю маленького хлопчи­ка. 1824 року, замучена важкою працею, померла мати. Незадовго після смерті матері 1825 року по­мер батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

2-й читець

Мати кинула цей світ

Як мав Тарас лиш дев'ять літ.

Потім два роки не тривало,

Та батька рідного не стало.

Остався круглий сирота

І гірко попливли роки:

Там батько плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі

Умер на панщині!

А ми розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Я до школи —

Носити воду школярам...

Ведуча. Тарас наймитує в школі, а потім наймаєть­ся пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені

тринадцятий минало».

Читець виконує вірш «Мені тринадцятий минало». Виходять Тарас і Оксана.

Оксана. Чом же плачеш ти, Тарасе? Ох, дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру.

Тарас. Оксано, Оксаночко! (Посміхається.)

Оксана. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, ка­жуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, буду малярем.

Оксана. І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату.

Тарас. Атож, розмалюю. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш! А то що ти ледащо, то прав­да. Дивись, де твої ягнята? Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питоньки хочуть. Побігли їх швидше напоїмо.(Йдуть зі сцени.)

Ведуча. Попри те, що народився поет в бідній кріпаць­кій сім'ї і дитинство його було тяжким і безрадіс­ним, малий Тарас ріс допитливим і розумним. Допомагала йому набиратися розуму сестричка Катруся.

Виходять Тарас і Катруся.

Катруся. Давай, братику, почимося лічити до 10.

Читають удвох народну лічилку. Тарас називає число, а Кат­руся говорить примовку.

Катруся

Один — жав жито Мартин.

Два — забув удома серпа.

Три — взяв до голови.

Чотири — повернувся до конини.

П'ять — пішла конина гулять.

Шість — взяла Семена злість.

Сім — дісталося всім.

Вісім — вийшов вовк із лісу.

Дев'ять — Семен каже: «Де він?».

Десять — од і все: вовка кінь трясе.

Катруся. А тепер, Тарасику, скажи мені, що доброго зробив ти сьогодні?

Тарасик. Першим привітався зі старим дідусем, ски­нувши шапку.

Катруся. А ще що?

Тарасик. Підмів подвір'я, приніс дровець до хати.

Катруся. А може, ти вломив гілку з дерева?

Тарасик. Ні, Катрусю, бо батько почастує нею, по­б'є мене за це.

Катруся. Гаразд, Тарасику, тоді тобі можна давати вечерю.

Йдуть зі сцени.

Ведуча. Дотримували в Україні і такого звичаю:увечері дитина давала батькові та матері звіт: що доброго зробила цього дня і чи гідна вона того,щоб їй дали їсти. Тарас дуже хотів знайти люди­ну, яка б навчила його малювати. І він знаходить таку людину. Це був хлипківський маляр, який погодився навчити хлопця малювати. Однак пан Енгельгардт забирає Тараса до себе в Петербург, і Тарас стає козачком. 1830 рік. Тарасове дитинство закінчилося. Він стає підмайстром у живописця Ширяєва. Ширяєв — перший учитель малювання Тараса Шевченка.      

3-й читець

Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань...

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

Ведуча. Так, коли Тарас служив у пана Енгельгардта в Петербурзі, він потай змальовував картини. У Петербурзі молодому Шевченкові пощастило: друзі побачили його неабиякі здібності та вику­пили художника з кріпацтва за 2500 карбованців. Було це 22 квітня 1838 року. Шевченкові було 24 роки. Хто ж вони, ці друзі? Сошенко земляк-художник, Гребінка — байкар, Брюллов — худож­ник, Венеціанов — художник, Жуковський — поет.

Виходять герої наступної інсценівки. Іде сумний Тарас, назустріч йому товариші в циліндрах.

1-й товариш. Все, Тарасе, портрет ми продали, великі гроші вторгували!

2-й товариш. Викупили тебе у пана. Тепер ти віль­ний.

Тарас (зраділо). Значить я тепер можу вчитися? Як я вам вдячний! Я стану художником. Змалюю всю Україну, її куточки вбогі, але такі прекрасні та рідні.

Герої йдуть зі сцени.

Ведуча. 1840 року виходить перше видання його творів — усього вісім творів.

3-й читець

Велику книгу написав,

І «Кобзарем» її назвав.

В тім «Кобзареві» зложив заповіти,

Щоб знали всі: дорослі й діти.

Ведуча. Тарас Григорович виправдав їхні сподіван­ня. 1845 року закінчив Петербурзьку художню ака­демію з двома срібними медалями та званням віль­ного художника. Тарас.малює портрети, картини, замальовує пам'ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив у спадок Т. Шевченко.

Показ репродукції картин Т. Г. Шевченка, ілюстрацій до віршів.

Ведуча. У той же час він продовжує писати вірші та поеми про долю і недолю свого народу, про його славне минуле, вірші про рідну Україну, про її поля та діброви.

Прослуховування аудіозапису «По діброві вітер виє».

Ведуча. Шевченко оспівував волю і закликав народ боротися за неї. Він висміяв царя і той покарав його. За бунтарські вірші 1847 року 33-річного Тараса заарештували й забрали в солдати в далекі степи Казахстану без права писати та малювати. Попри сувору заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявкою чобота. Була в нього для цього невеличка потаємна книжечка. Тепер цю книжку називають захалявною. Гнівними були його вірші. Страх несли вони панам. Він закликав український народ боротися за кращу долю.

3-й читець

Ой думи мої!

О, славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь... але не каюсь!

Ведуча. Під час перебування на засланні з 1847-го по 1857-й роки Шевченко дуже тужив за Украї­ною, рідною природою, рідним краєм. Послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні «Зоре моя вечірняя», «Бандуристе, орле сизий».

Прослуховування аудіозаписів «Зоре моя вечірняя», «Бандуристе, орле сизий»

Ведуча. Повернувся Тарас з неволі вже хворим (1857 рік). Цар дозволив йому жити в Петербурзі лише під суворим поліційним наглядом. 9 березня 1Я61 року Тарасу Григоровичу минуло 47 років. Із них 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився в солдатській неволі на засланні. І лише 13 років Шевченко був вільною людиною. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворим, прийшли друзі: артисти, письмен­ники, художники. А 10 березня 1861 року пере­стало битися серце великого поета. Помер він від серцевого нападу.

4-й читець

І тільки ще чотири роки

Носив у серці біль глибокий,

Мов ті бездонні чорні ріки

І враз заснув, заснув навіки.

Ведуча. Поховали поета в Петербурзі. А через два місяці і 12 днів — 22 травня 1861 року — тіло Тараса Шевченка перевезли до Канева і поховали на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

5-й читець

Ой крута та круча, де стоїть Тарас,

Із тієї кручі кличе Тарас нас.

Поклонися, земле, низько поклонися

Пам'яті Тараса, славного співця.

До могили тої серцем пригорнися,

Де ж бо більші скарби, як могила ця?

Поклоніться низько, українські діти,

Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть.

 І Тараса-батька віщі заповіти

У життя з собою в серці понесіть!

Ведуча. Зайдіть у будь-яку хату і ви побачите при­крашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він як член сім'ї, як найдорожча людина.

6-й читець

А тепер наш Тарас в кожній хаті

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата,

Дати ж смерті в Шевченка немає.

В світлиці нашій на стіні

Висить портрет у рамі

Я добре знаю — це Тарас,

 Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись.

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий

Ось-ось — і вийде з рами.

Ведуча. У день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісень і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

4-й читець

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Ведуча. І дорослі, і діти шанують геніального укра­їнського поета та художника.

7-й читець

Я маленький українець, дев'ять років маю,

А про Тараса Шевченка вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи, він в потертій свиті,

Він здобув нам славу, як ніхто на світі.

А та наша слава не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко — сонце України.

Ведуча. Учні п’ятого класу висловили бажання прий­няти сьогодні, в День народження великого Коб­заря, дитячу присягу.

Читці зачитують текст присяги.

8-й читець

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б'ється

Те серденько діточе.

За тебе вічно б'ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те сповнять їхні діти.

9-й читець

     Поклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б'ється

Те серденько діточе.

Ти кажеш рідний народ

І рідний край кохати,

Для нього кажеш жити.

Для нього й умирати.

 Ось тут перед тобою

Ми, українські діти,

Святочно прирікаєм

Сповняти твої завіти.

 10-й читець

Поклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

За тебе вічно б'ється

Те серденько діточе.

За тебе вічно б'ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те сповнять їхні діти.

На службу Україні,

На чесне діло гоже,

В ім'я святої правди —        

Благослови нас, Боже!

За все тобі клянемся,

Всі українські діти.

Ми сповнимо, Кобзарю,

Всі твої заповіти.